Анатолій Пастернак - Стріла Всесвіту Страница 53

Катрі раптом, як у мареві, пригадалось далеке дитинство: ось вона, маленька дівчинка, пробирається по тонкій колоді, що перекинута через глибоку канаву. Вона старається не дивитися у чорну прірву під ногами, але проти волі прірва, як магніт, притягує погляд, серце її зупиняється, тіло дерев’яніє, стає неслухняним — вона відчуває, що падає в яму, і з жаху кричить… Зараз Катрю охопило те ж саме почуття страху, який наростає, заповнює усі куточки свідомості. Вона летить у страшну прірву, і немає нікого поряд, хто б її врятував, утримав від падіння.

“Я божеволію?” — майнула гарячкова думка. Холонучи з жаху, дівчина закричала і раптом… побачила світло. Ні, це не марево. Вона досить чітко бачила яскраву світлу пляму на фоні білої стіни. Вона бачить! До неї повернувся зір — лікар виявився правим. Ось Катря почула звуки кроків — людина в білому халаті з рудою борідкою постала у її полі зору і привітно мовила знайомим голосом:

— Доброго ранку, Катре!.. Як вам спалось?

Витяг з історії хвороби: “…Доставлена в клініку в непритомному стані. Травма голови і нервовий струс викликали глибоке гальмування мовних центрів. Восьмої доби в хворої відновились слух і функції мовного апарату.

Пам’ять та інтелект — без видимих змін. Виявлена здатність здійснювати в думці складні арифметичні дії.

Під впливом нерухомості і втрати зору у хворої розвинувся комплекс власної неповноцінності, виникло стійке почуття страху, що могло істотно подіяти на відновний характер нервових процесів. За допомогою психологічного експерименту хворій навіяли, що її свідомість — продукт електронного мозку. Емоційний вибух, який настав слідом за цим, довів хвору до майже шокового стану, що, як і передбачалось, сприяло ефективному розгальмуванню зорового центру. Після цього видужання хворої пішло набагато успішніше… Виписана з клініки в задовільному стані”.